введите цифры на картинке если цифры не разборчивые 
|
| Подарить подарок |
Добавить в Ленту |
ЕЩЕ |
ЗаметкаДневник. |
Всего записей: 131, комментариев: 2,293 |
|
||||||
Мое тело сливается с металлом байка, становясь его продолжением, придавая ему возможность лететь. Я не знаю, как меня воспринимают прохожие, да мне это и неинтересно. Я как вольный ветер. Я лечу мимо домов, витрин магазинов, шикарных автомобилей с толстыми нервными и безнадежно старыми 35-летними дядьками с калькуляторами вместо голов. Отпечатки на их коротких толстых пальцах стерты от бесконечного проглаживания купюр. Их ненатуральные блондинки с силиконовым четвертым размером презрительно не замечают меня, не только меня – они не замечают ничего, кроме здоровых золотых гаек, сжимающих кошельки. Мне нет сегодня дела – не до бедных, не до богатых, не до глупых, да и умные мне по боку... Я сегодня вольный ветер. Вольный и свежий, мчащийся мимо сырой, провонявшейся комнаты, наполненной дерьмом и пахнущей соответственно. Да, я вернусь к вам. Увы. Но сегодня – я просто ветер.
|
||||||
You shone like the sun Shine on you crazy diamond Коли стане зовсім не по собі – вийду на вулицю і зрадію – дощ. Вечір, дощ і вітер – найкраща погода для довгих прогулянок на велосипеді. Вкину в рюкзак термос з чаєм, витягну свій байк і поїду… поїду все одно куди… Я буду мчати по вулиці зі швидкістю на яку здатні мої м’язи, чуючи шум пролітаючих повз мене машин, та прислухаючись до шуму дерев та дощу, але перш за все – дощу. Моє тіло і розум викидатиме потом, диханням і напругою всі нерозтрачені фізичні сили, мої еротичні бажання змиє холодний, але такий лагідний дощ. Я знищу тим рухом ті калорії які мав розтратити займаючись з тобою коханням, і які ні на що інше не придатні. Велосипед буде мене мчати доти, доки дерева не стануть просто деревами, а не обрисами твого тіла, шум дощу не стане просто дощем, а не твоїм лагідним шепотом. Моє тіло зростеться з металом байка і я тихо радітиму, про себе, що в мене ще є досить фізичних сил і власного божевілля на цю гонитву… Зупинившись знесилений, але майже щасливий, дістану термос, вип’ю трохи гарячого, гіркого чаю розбавленого краплинами поту і дощу, і зрозумію, що від’їхав досить далеко і, що повертатись потрібно назустріч вітру… - немає нічого кращого за негоду – вигукну колись, давно прочитані слова, розкручуючи найважчу швидкість і помчусь - радіючи, що кохання переросло в роботу. Знесилений і мокрий до нитки я піднімусь на свій п’ятий, ляжу в гарячу ванну, візьму книгу – з тих що прочитані десяток раз, але від цього стають ще цікавішими… Хтось скаже: - Читати багато раз одну й ту ж книгу то є нераціонально – та сьогодні я не хочу біти раціональним, я взагалі не хочу бути раціональним … В якийсь момент я зрозумію – я один в цьому світі, але як не дивно моя самотність принесе мені кайф, і засинаючи – так ні разу й не подивлюсь в сторону телефону… Сьогодні я маю змогу і силу не чекати нікого й нічого. Я буду просто солодко спати. Останнє, що я почую буде голос Гілмора – Згадай – коли ще юнаком був Сяяв ти, як сонце Сяй же божевільний алмаз…
|
||||||
|
||||||
И вот, что хуже всего – хуже всего это знание. Ведь живут же тысячи и миллионы людей, не задумываясь обо всем этом. Живут, и не хуже нас. Почему я так не могу?
|
||||||
