<?xml version="1.0" encoding="utf-8" ?><?xml-stylesheet type="text/xsl" href="/a-rssstyle/" ?><rss version="2.0"><channel><title>endimion7</title><link>http://loveplanet.ru/a-ljpost/login-endimion7</link><description>Blog of endimion7</description><lastBuildDate>Sun, 27 May	2012 22:31:07 GMT 
</lastBuildDate><item><title><![CDATA[Лице Даунбаського електорату!]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-9591524/]]></link><description><![CDATA[Лице Даунбаського електорату! Жесть...
http://www.youtube.com/watch?v=-90a9dbYjc4
Какие тонкие и одухотворённые лица... а слог...]]></description><pubDate><![CDATA[Sun, 02 Jan 2011 18:47:56 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-9591524/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Я тот, чье имя на воде написано ]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-9284791/]]></link><description><![CDATA[Я тот, чье имя на воде написано  дыханьем,
Я тот, кто соткан из песка в пустынях Арракиса.
Я иду по городу,  по городу семи холмов
Листья самоубийцы умирают, бросаясь мне под ноги
Умирают, так и не увидев твоих глаз разрез
Последний романтик рвет струны гитары
Одинокий любитель подземных переходов
Рядом извивается в танце сумасшедший
Последний нормальный на семи холмах.
Я иду напоенный твоими глазами
Но не согретый твоим сердцем
Зачем мне твои глаза, если в них нет сердца
Зачем мне солнце, в котором нет тепла
Зачем мне озеро, где невозможно утонуть
Мне холодно среди холмов
И я еще не знаю, что будет дальше…

 


]]></description><pubDate><![CDATA[Tue, 02 Nov 2010 19:21:48 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-9284791/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Тупо как-то... Служба сообщений не]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-9244383/]]></link><description><![CDATA[Тупо как-то... Служба сообщений не работает, и осень и скучно... В дневе пофлудить немного? Или шо??? Или много? Или как? о, млин, скоко сИрезных вопросов...]]></description><pubDate><![CDATA[Mon, 25 Oct 2010 17:51:28 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-9244383/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Оказывается, шо если не думать, то]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-9202097/]]></link><description><![CDATA[Оказывается, шо если не думать, то сколько всякой куйни можно навалять в своем дневе, именно, навалять... Можно также, лет этак в двадцать, с умным видом рассуждать о том куда девается любовь по истечении тех же двадцати лет. Но круче всего найти каку-нить куйню в инете, и с романтическим видом драть её друг у друга... Вот и получается - в ленте десять постов и три из них одинаковы... Романтики...матьего]]></description><pubDate><![CDATA[Sun, 17 Oct 2010 18:25:08 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-9202097/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Капец. Какая же тьма-тьмущая, на нашем]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-9120001/]]></link><description><![CDATA[Капец. Какая же тьма-тьмущая, на нашем сайте, Золушек, так и не вьехавших, что их персональная полночь уже пробила, и принц, ну явно, не приедет. Не запаздывает, а именно - не приедет, а вместо кареты, кучера - ну... Вы ведь девочки взрослые, сами знаете что...]]></description><pubDate><![CDATA[Fri, 01 Oct 2010 17:51:54 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-9120001/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Я живу на кладовищі. Кожен день ходжу]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-9108600/]]></link><description><![CDATA[Я живу на кладовищі. Кожен день ходжу по алеям, бачу могили, часом бачу обличчя померлих – одні усміхнені, інші насуплені, треті просто байдужі. Вони, ті обличчя, як і годиться небіжчикам, не помічають мене, не звертають на мене жодної уваги – у них, у небіжчиків, свої справи. Інколи мені хочеться поговорити з кимось із них, але я себе вчасно стримую, і пояснюю собі, що він, чи вона давно (чи недавно) мертві, що говорити нам, власне, немає про що. Так і іду мовчки. Бо тих людей, котрими я дорожив, кого любив і поважав вже немає. Тобто у фізичному розумінні (дай Бог їм здоров’я) вони процвітають і здебільшого гладшають і починають запливати жиром, а от в іншому, людському вимірі, вони зникли для мене, як і я для них. Моє кладовище – то дивне кладовище живих людей, які померли тільки для мене. І та,  дивна,  смерть, також, страшна. Люди є, вони ходять, живуть, їдять, займаються коханням, а їх немає.  Я їх втратив, а вони втратили мене.  На тому кладовищі колишні друзі, кохана, просто добрі знайомі. Ми з ними вітаємось – але і вони і я знаємо – ми чужі, як бувають чужими могили одна одній, як чужі один одному солдати полеглі в бою – ще недавно були разом, бігли на ворога, об’єднані існуванням цього самого ворога, щось там кричали, а потім шрапнель і гора трупів абсолютно чужих один одному. Тут не кладуть на могили квіти, і дат смерті як таких немає. Немає і дат народження. В житті ми звикли, що народження і загибель це короткі миттєвості початку і кінця. Ці миттєвості у пролітають у нас на очах, викликаючи радість чи горе. Та тут все інакше. Хто скаже – коли і як народжується кохання, скільки потрібно часу, квітів, поглядів. А коли воно помирає – скільки необхідно брехні, меркантильності, егоїзму, ліні? Скільки потрібно часу щоб стати друзями? А який термін необхідний для здобуття справжнього ворога? Тому на моєму кладовищі ніяких дат – для них тут немає місця. Кладовище й досі відкрите – сюди й досі потрапляють, тільки значно менше людей – з часом я став обережнішим і не впускаю до себе кого-завгодно. Я не хочу втрачати, але хто мене питає? Когось не хочу втрачати я, хтось не хоче втрачати мене, та кладовище живе по своїх законах – йому потрібні нові жертви. Отож сиджу замислений – як зберегти своїх друзів для себе, як зберегти себе для них?...


]]></description><pubDate><![CDATA[Wed, 29 Sep 2010 16:50:39 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-9108600/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Осінь. Осінь – пора холоду, вітру,]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-9005076/]]></link><description><![CDATA[Осінь. Осінь – пора холоду, вітру, дощу та втрати весняних надій. Суцільна депресія. Настрій -  відповідний – я його, про себе, називаю маніакально-суїцідальним. Ми всі – і ти друже, і я – знову, повільно занурюємося в басейни своїх власних я, звідки нас витягнула весна. Ми пірнаємо у власний розпач і байдужість, зневіру і цинізм. На стає, глибоко, по-фіг, що хтось, десь нас чекає – тебе, мене, бо ми бачимо лиш себе, ми насолоджуємося нашою самотністю і впевненістю в нещасті завтрашнього дня. Капеееец – ми стали насолоджуватись тим, що ми самотні і нікому не потрібні – капееееець… Часом я думаю – а може пора піднятися нам з того моря самознищення, потрібно підніматися, особливо, якщо тебе хтось чекає на березі. Питання лише в тому чи чекає??? 

]]></description><pubDate><![CDATA[Thu, 09 Sep 2010 19:18:52 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-9005076/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Вон цаца, шо в лидерах пишет - ]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-8578770/]]></link><description><![CDATA[Вон цаца, шо в лидерах пишет -  quot;одно Г... здесь.. где нормальные парни? quot;. Ну шо ответить? Как говорится - деньги к деньгам, а... ну вы догадались :D ]]></description><pubDate><![CDATA[Fri, 02 Jul 2010 18:10:38 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-8578770/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Тема розмов двох старих друзів, котрі]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-8467057/]]></link><description><![CDATA[Тема розмов двох старих друзів, котрі зібралися за чарчиною коньяку, безумовно, напряму залежить від того, яка чарчина на рахунку. І коли чоловіки бачать, що друга пляшка от-от стане порожньою – розмови набирають глибинного, філософського змісту, та такого, що сам Діоген міг би позаздрити. Правда невідомо чому би він заздрив – коньяку чи філософським новаціям.
-Як лікар, я тобі мушу сказати – ми всі хворі і від того всі й помремо. От ти не віриш, а я як лікар тобі кажу… Так, того, давай вип’ємо…  хех…добре… так от… про що це я? Ага про смерть…
-Про хвороби, підказую я доправляючи до рота лимон.
-Так. От ти хворів на грип, чи там скарлатину. Знаю хворів. А то все віруси, і вони не вмерли. Думаєш їх убили ті антибіотики – дудки – живі вони у вигляді осколків. Усі живі. Наш організм до пори до часу з ними бореться, а коли їх – Вадим для певності так махнув рукою, що я ледь встиг піймати пляшку -  стає багато, ну, тобто ти розумієш – критична маса – тоді кілька місяців і все, гаплик і музика. Далекі родичі не впізнають навіть – а це все віруси, вони кляті…
Під отаку оптимістичну бесіду була допита пляшка, був проведений дискус про необхідність третьої і був навіть досягнутий консенсус, але як то часто буває у нас українців – далі слів діло не пішло – ослабли геть.
Ота порожня п’яна розмова згадалась мені нещодавно, і я зрозумів, що насправді вона зовсім не порожня. Чим ми старші – тим більше в нас отих вірусів, і сюди на сайт ми приходимо по саме нікуди напхані вантажем наших минулих романів і відносин, наших суб’єктивних уявлень про порядність інших. Ми, принаймні багато з нас, приходимо на сайт з метою конструювати нові відносини, і дивуємось – чому не вдається? Причина, на мою думку у нас самих, у тому нашому досвіді, який спотворив нашу психіку. Склалося певне життя – ми не любимо, навіть ненавидимо оте наше усталене життя, але і змінювати щось боїмось. В молодості все було так просто. А тепер? Віруси, то все вони кляті… Ми боїмось кохати, ми боїмося тонути в очах, боїмося повірити і навіть, коли бачимо – це та людина – знаходимо в ній якісь недоліки, щоби сказати – «Та він зелений той виноград», а в відповідь почути -  quot;А очень-то и хотелось quot;.І живемо собі далі – тихо усталено – так собі тихенько гниємо в нашій фортеці, яку самі і вибудували. Вибудували навчені вірусами зрад і невдач, розчарувань і втрат. А ще - така вже країна, така економіка и «жизненный уровень»  - багато з нас живе зі своїми батьками. Дивно, але більшість, батьків  - людей, безумовно, шанованих і порядних, які люблять своїх давно дорослих дітей намагаються прожити життя тих дітей. Вони намагаються прожити за нас! І ми погоджуємося на то! Ми живемо під девізом – хай лихо, аби тихо! Що це з нами? Втома і зневіра – критична маса вірусів в нашій хворій голові. 
Ми намагаємося скласти пазл, зарані себе прирікши на поразку, бо ми не віримо в успіх, або і не хочемо його. Тоді чому ми тут? Чого ви сюди прийшли? Та ми дурніші за Блондинку, яка вихвалялась, що склала пазл за два місяці, хоч а в інструкції було написано – «до трьох років»… Вона хоч вірила… А ми просто граємося продовжуючи калічити свою і чужі душі…



]]></description><pubDate><![CDATA[Mon, 14 Jun 2010 19:19:50 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-8467057/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Улицы готовы прорасти женскими ногами.]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7936816/]]></link><description><![CDATA[Улицы готовы прорасти женскими ногами. Глаза обладательниц, этих самих, ног уже стали по-кошачьи хитро-коварными. И недаром – ведь глаза противоположного пола заволокло маслянистой пленкой вожделения. Стало больше улыбок, и больше нервных граждан в транспорте – у них сезонное обострение чувства собственного я. Мой кот, несмотря на свою тучность,  порывается убежать из дому – подозреваю – для того, чтобы срочно похудеть. И солнце – вот оно – долгожданное солнце. Неужели весна? Не, таки точно – весна…]]></description><pubDate><![CDATA[Tue, 23 Mar 2010 15:41:20 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7936816/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Лише люди, що можуть подарувати нам]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7499159/]]></link><description><![CDATA[Лише люди, що можуть подарувати нам справжнє щастя, можуть зробити нас по-справжньому нещасними...]]></description><pubDate><![CDATA[Fri, 29 Jan 2010 19:10:24 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7499159/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Ну вот и первые результаты, то бищь]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7409772/]]></link><description><![CDATA[Ну вот и первые результаты, то бищь результаты одного из экзит-полов. И судя по ним дорогие сограждане страну ожидают сложные времена, которые иначе ,как  quot;капец quot; назвать трудно
ЭКЗИТ-ПОЛ  quot;ICTV quot;: ЯНУКОВИЧ - 35,06%,ТИМОШЕНКО - 25,72%, ТІГІПКО - 13,41%, ЯЦЕНЮК - 6,87%, ЮЩЕНКО - 5,61%]]></description><pubDate><![CDATA[Sun, 17 Jan 2010 18:15:32 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7409772/]]></guid></item><item><title><![CDATA[От такие приколы и политические, так]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7406800/]]></link><description><![CDATA[От такие приколы и политические, так сказать, реалии... Не хочу видеть во втором туре ни Януковича, ни Тимошенко - пойду голосовать за Тигипка... Блин, дожил - за молдавана... а куда деваться... Ничего другого проходного нет. Именно -ничего...]]></description><pubDate><![CDATA[Sun, 17 Jan 2010 10:53:45 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7406800/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Оп-па… Выборы завтра. И главное тут не]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7401740/]]></link><description><![CDATA[Оп-па… Выборы завтра. И главное тут не опозориться. Ни в коем случае не голосуйте за кандидата, который может выиграть. А то этак через годик – другой об этом друзья-соседи узнают – сраму не оберетесь. А второй совет тоже напрашивается сам собой -  ежели среди этой своры у вас есть любимчик – не голосуйте за него, этим вы продлите ему политическую жизнь. Не верите. Хха… Ну и где теперь место в большой политике победивших однажды Данилычей, а шо будет с повелителем пчел Андреичем. А проигравшие – вот они – и Симоненко (на него после поражений даже Божья благодать сошла в виде молодой супруги), и Федорыч здесь, даже яйца в пищу уже употребляет, а Мороз, А  «вечно не потрібний» Литвин – о нем, хто бы вспомнил выиграй он хоть однажды, а госпожа Блудословская? Так что вывод прост – хотите продлить жизнь своему избраннику – голосуйте против него и на следующих выборах вы будете возможность наслаждаться им вновь – вечным Сизифом прущимся на политический Олимп.

]]></description><pubDate><![CDATA[Sat, 16 Jan 2010 17:34:59 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7401740/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Год на свете, без тебя, я живу
А]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7395407/]]></link><description><![CDATA[Год на свете, без тебя, я живу
А кажется тысячу лет…
Сегодня год. Год без улыбки и без глаз, без рук и без голоса. И девушки в соседнем цветочном магазине уже не узнают меня – забыли. Все произошло так, как ты хотела – мы расстались. Хочется верить, что это твое желание и его исполнение сделало тебя счастливее. И что ты не жалеешь о своих решениях. Что касается меня – я забываю тебя. Медленно и больно, иногда, против своей воли. Забываю изгибы рук и линии тела, голос и сонное сопение. Я стал другим. Я стал равнодушным, жестоким и безжалостным, так, по крайней мере, мне кажется. И еще – теперь я никому не верю. Ты обокрала меня, киця, я больше не умею любить…

]]></description><pubDate><![CDATA[Fri, 15 Jan 2010 19:31:52 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7395407/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Ну чё, миряне, кого на сей раз из]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7388786/]]></link><description><![CDATA[Ну чё, миряне, кого на сей раз из комсобогомольцев в президенты на свою шею выберем?
Мне тут иногда возмущенные вопросы задают:
- как, ты не веруешь, в Бога нашего, и в святую Троицу?
- ну, не верую, так как воспитание прошел комсомольсько-партийное, а оно знаете ли… 
Кароч, считаю, что вера может быть воспитана лишь с детства, да еще и в соответствующих социально-бытовых условиях, настоящая, я имею в виду, вера. А по сему, странно, если не сказать более того, смотрятся наши кандидаты и кандидатки, размахивающие иконами и неистово крестящиеся, хотя еще лет двадцать назад, в свою косомольско-партийную бытность повторяли они – Бога нет!!! Ну да ведь им не впервой и мнение свое менять и себя продать, и нас обмануть… Потому, в преддверии выборов, и спрашиваю – за кого из этих космобогомольцев (слово не придумал, прочитал) голосовать мне. Может посоветуете, как не определившемуся?
]]></description><pubDate><![CDATA[Thu, 14 Jan 2010 19:49:56 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7388786/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Упаси, мя, Господи от друга]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7381839/]]></link><description><![CDATA[Упаси, мя, Господи от друга завистливого и глупого, и пошли, мя, Господи врага - умного, верного и понимающего...]]></description><pubDate><![CDATA[Wed, 13 Jan 2010 18:10:21 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7381839/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Мы любим, нас любят… Потом любовь]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7381180/]]></link><description><![CDATA[Мы любим, нас любят… Потом любовь уходит и мы называем её несчастной. Пока живет любовь, мы миллионы раз успеваем поклясться не только в вечной любви, но и вечной дружбе. Но вот она, стерва, (я про любофф) ушла. Некоторое время мы еще надеемся, что у нас, коль нет любимой, хоть друг остался – ан, нет. И друга нет. И мы ощущаем некое послевкусие любви. Прислушавшись, повнимательней, к своим ощущениям, мы, с ужасом понимаем – это ненависть, или чувство, жутко напоминающее ненависть. Счастливец тот, кто к своей, (своему) бывшей возлюбленной равнодушен, но чаще всего это не так. А потом, о ужас, мы понимаем, что у нас есть враг, и этот враг, тот человек, который еще недавно клялся в вечной… оказывается не врал. Чувства не ушли – они видоизменились. Что такое любовь? Что такое дружба?  Миллионы ответов... Что такое вражда? Сегодня подумалось – вражда – это продолжение любви и дружбы иными методами.
]]></description><pubDate><![CDATA[Wed, 13 Jan 2010 16:33:32 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7381180/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Дабы стать счастливым нужно заболеть]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7375672/]]></link><description><![CDATA[Дабы стать счастливым нужно заболеть склерозом - это же так очевидно. Жаль, конечно, что в придачу к счастью мы получим старость и глупые не мигающие, ничего не выражающие глаза. Хотя об этом довеске, мы ведь ничего сами не узнаем...]]></description><pubDate><![CDATA[Tue, 12 Jan 2010 19:17:57 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7375672/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Ворьё на сайте, сплошное. Ворьё и]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7354739/]]></link><description><![CDATA[Ворьё на сайте, сплошное. Ворьё и жульё. И сам я тоже, это самое ворьё и жульё :D. Эт я о чем? Да, как-только зародится кака мыслишка в голове, ток пост соберешся написать - про сисьги, там, или о Новем годе, или про чувствия какие - глядь в чужие дневы - своровали-то мыслишку, прям из головушки буйной увели, как цыган лошадь из сарая... Записали, значит, прям на мониторе-то... А бывает и наоборот - напишешь шо-нибудь эдакое - разухабисто- сентиментальное, ток приготовишся на лаврах почивать и лестные отзывы получать, а уж кто-нить и пишет тебе, шо это мои, дескать, мысли и долго я в своей голове их вынашивала, почти как слоненка слониха, да так и разродится не успела, а ты мол их прям из беременного мозга и спер. Стыдись, мол, и кайся. Каюсь и стыжусь. И Вы кайтесь и стыдитесь.
А если серьезно - неужели классик был не прав - и все мы несчастны одинаково, ежели и мысли одинаковые нас посещают...]]></description><pubDate><![CDATA[Sat, 09 Jan 2010 19:08:36 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7354739/]]></guid></item><item><title><![CDATA[И, каждый ищущий здесь - пусть найдет]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7344720/]]></link><description><![CDATA[И, каждый ищущий здесь - пусть найдет себе Проводника...]]></description><pubDate><![CDATA[Fri, 08 Jan 2010 15:19:40 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7344720/]]></guid></item><item><title><![CDATA[И вот, теперь, по истечении года, я]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7343496/]]></link><description><![CDATA[И вот, теперь, по истечении года, я могу констатировать, что нейроны человеческого мозга, перемещаясь по каким-то, только им одним известным траекториям, выплетая в процессе этих перемещений сеть наших воспоминаний, странным образом приводят нас к некоему, совершенно неверному выводу – все, что было – было плохо…
Я помню – ты сидела на кровати и плакала, а я – я не мог вспомнить ничего хорошего, что у нас было, а ведь у нас были прекрасных семь лет. Семь лет – практически десятая часть обычной человеческой жизни, а я ничего не могу вспомнить ничего хорошего, хотя точно знаю, что его было много…
Нейроны продолжают выплетать в моем мозгу твой образ, при этом, совершенно, не заботясь о том, как я себе чувствую… 
А как себя ведут ваши моски в подобных ситуациях, миряне-сограждане???

]]></description><pubDate><![CDATA[Fri, 08 Jan 2010 12:03:25 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7343496/]]></guid></item><item><title><![CDATA[- І як це в такої дурної мами, такий]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7325373/]]></link><description><![CDATA[- І як це в такої дурної мами, такий розумний син виріс, -з іронією і сарказмом говорила моя мама, коли я в юнацькому запалі, начитавшись розумних книжок, намагався пояснити їй правду і розум життя, ні грама не розуміючи, що прожити життя і прочитати багато книг про життя – це трошки різні речі.
До чого це я?
Та ось, на вихідних довелось прочитати книгу якогось О.Бузини, в якій він викладає своє бачення історії України. Це ж як потрібно ненавидіти свій народ, щоби обзивати всіх представників його повально п’яницями, уродами, недоумками і сексуальними збоченцями…
Жодного доброго слова про свою Батьківщину і її людей… А де ж ти виросло Олесю??? І як це такі уроди, дурні і збоченці породили такого класного пацана?
Пишу це тому,що на сайті, час від часу, зустрічаю таких ось розумників, які геть цяці посеред моря гівна, тобто нас з вами. Вони зверхньо дивляться і розказують, як все і всі бридко і «как эта страна и люди достали, все вокруг неполноценное и хуторянское, а мы…». Стоп. Ви частинка цієї країни і цих людей. Точно така ж  за інтелектом і гламуром. Якщо ми так не поважаємо себе – хто буде нас поважати. І пишу я, звичайно, не про політиків. На щастя – вони – це ще не вся країна.
А чому на цьому сайті??? Тут живу – тут і пишу…
]]></description><pubDate><![CDATA[Wed, 06 Jan 2010 11:37:44 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7325373/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Устало я отдыхать. Хочу на работу.]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7307185/]]></link><description><![CDATA[Устало я отдыхать. Хочу на работу. Бля... куда с таким лицом??? Может новогоднюю масочку зайчика одеть???]]></description><pubDate><![CDATA[Sun, 03 Jan 2010 17:02:23 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7307185/]]></guid></item><item><title><![CDATA[
В Новый год с новой раскраской морды]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7304964/]]></link><description><![CDATA[
В Новый год с новой раскраской морды лица…
Нет повести печальнее на свете, чем повесть о ночной встрече с дверным косяком.
Я сова. Нет, не сова, а сова – то есть поздно лечь и еще позже встать -  для меня это основа основ. А тут как раз выходных родная власть подбросила – типа совствуй Энди всласть. Ну я и рад стараться. Вот вчера, например, отойти ко сну решил только в третьем часу ночи, тем паче, шо день весь проспал, как хомяк укусивший преза за палец и соснувший «з почуттям виконаного перед нацією обов’язку». Но сначала решил осуществить некую медицинскую процедуру. Дело в том, что я страдаю от гайморита (не путать с геморроем, а то в аптеках мне все время свечечки пытаются продать.) Так вот, одна добрая душа посоветовала бурячка натереть, в марлечку завернуть и на носик положить. Лежу я, значит, сок свекольный в глазик стекает, носик дубеет, в горлышке от чего-то пересыхает… уснул я… Снился мне я, мордобойствующий немилосердно, врагов своих побеждающий, но почему-то в конце драки в глазик получающий… Жажда таки взяла свое. Встал и шоб не проснуться, не включая свет, побрел на кухню к холодной чашке чая, о которой вспомнилось… первых шагов три четыре были удачными, но на пятом, дверной косяк выскочил откуда-то и со всей силы вмазал меня в глаз.
Вещий таки мне сон снился… Я еще раз понял старую истину – ничто так не бодрит, как незамеченный дверной косяк. К чаю интерес пропал, и я медленно побрел обратно, к кровати.
Спустя некоторое время я уснул и мне снились битвы, в которых я, неизменно, побеждал.
Проснувшись утром и осознав себя, побрел к зеркалу. Картина, открывшаяся мне порадовала. 
Левое полушарие лица полностью красное от сока, правое синее от дверного косяка. Оказывается, дверные косяки могут, в некоторых случаях, выполнять роль красителя.  
Ще б оселедця на голові і був би собі такий козак, що повертається з, надзвичайно, вдалого походу на Кримське ханство.
Короче, встретите меня седня, где-нибудь в маршрутке – виду, что знаете, не подавайте. И не ржите – со всяким может быть, переходные они – косяки дверные…
]]></description><pubDate><![CDATA[Sun, 03 Jan 2010 11:27:28 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7304964/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Как бы тебе не было плохо – всегда]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7295483/]]></link><description><![CDATA[Как бы тебе не было плохо – всегда найдется человек, которому еще хуже…
Вчера, одна из моих читательниц, после прочтения поста о праздновании Нового года 31.12.09 16:16, глубокомысленно, заметила, что я стал писать по-другому, у меня дескать, в творениях появилось много оптимизма, что, безусловно, свидетельствует о качественных изменениях происходящих, как в моих мозгах, так и в реальной жизни. Х-ха… Вы тот пост читали? Где там оптимизм? Или я плохо вижу? Если уж такие вот черные строки кажутся человеку оптимистическими, то насколько же ему должно быть ху…во? 
Танюша тримайся…
]]></description><pubDate><![CDATA[Fri, 01 Jan 2010 18:53:58 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7295483/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Народ просыпается и, медленно,]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7293403/]]></link><description><![CDATA[Народ просыпается и, медленно, вползает на сайт, чтобы узнать что-то интересное о себе, произошедшее за последние сутки...]]></description><pubDate><![CDATA[Fri, 01 Jan 2010 11:29:23 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7293403/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Я в]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7290654/]]></link><description><![CDATA[Я в баню...]]></description><pubDate><![CDATA[Thu, 31 Dec 2009 15:43:04 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7290654/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Сегодня мы с друзьями идем в баню.]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7290195/]]></link><description><![CDATA[Сегодня мы с друзьями идем в баню. Пропарим кости и смоем все плохое, что было в прошлом году, выпьем по соточке коньяку и разъедемся по домам. А потом…, ну а потом…
Я отключу мозги и отключу телефоны, я не стану есть оливье и смотреть поздравления уже, почти, бывшего президента. Я позабуду о том, что кроме меня в этой стране живет почти сорок шесть миллионов людей, большая часть которых с вожделением смотрит на бутылки с шампанским, водкой и коньяком. Я отгорожусь от всего мира, и не буду радоваться приходу Нового года, потому, что ничего нового не приходит. И  самим лучшим, что я могу сделать в эту ночь – это, просто, лечь спать.  Кто-то скажет, что мой пессимизм граничит с сумасшествием. Возможно, оно так и есть. Но я не могу иначе вести себя в эту ночь. Я не хочу слышать фальшивых заверений и не хочу дарить эту фальш другим. Сегодняшней ночью я позволю себе побыть черным пессимистом. А завтра посмотрим…
]]></description><pubDate><![CDATA[Thu, 31 Dec 2009 13:16:51 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7290195/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Искренне - сумасшедшая музыка Горана]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7274345/]]></link><description><![CDATA[Искренне - сумасшедшая музыка Горана Бреговича взорвала тишину в квартире и взорвала настроение. Вдруг захотелось танцевать. А если захотелось – так чего себе отказывать в удовольствии??? Ну, я еще понимаю танец Остапа, когда тот танцевал, держа в руках путь к своему миллиону, в виде папки под заголовком «ДЕЛО». А я то старый дурень чего? Это Новый год, или очередное обострение шизофрении? Странно все…, а за окном падает мокрый снег – зима…]]></description><pubDate><![CDATA[Mon, 28 Dec 2009 16:40:20 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7274345/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Безмолвный ужас обуял человека, как и]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7249000/]]></link><description><![CDATA[Безмолвный ужас обуял человека, как и других, подобных ему, когда Мардук обрушил с небес весь свой гнев, вложенный в свою мощь.  Кирпич за кирпичом, ярус за ярусом все рушилось. Горная смола вдруг раскалилась и стекала кипящими потоками с небес, унося творение рук ихних в небытиё. Люди, в ужасе, отшатнулись от черного смертельного потока, но Бог не собирался карать их смертью, он послал на землю другую кару. В гневе своем Мардук не пожалел и собственное жилище – синие изразцы и золотые рога смешались с кирпичом, были залиты битумом и превратились в Ничто.  Гнев открыл наиужаснейшую черту  богов и людей – гордыню, но силы божьи и людские были не равны – зиккурат был разрушен до основания. Громкий смех пронесся над Вавилоном – Мардук праздновал свою победу – он показал, что сравнится с ним, может только он сам. Людям не подвластно ни его могущество, ни его высоты… 
Человек чувствовал все свое ничтожество перед богами и судьбой. А еще он слышал голоса других людей и не понимал их, а люди не понимали его. Бог смешал все – и камни и слова…
Башня была разрушена до основания и стала просто легендой…
Что чувствовал безымянный строитель, глядя, как рушилась наипрекраснейшая мечта его жизни, воплощенная в кирпиче. Теперь я это знаю. Что чувствует человек годами строящий свою мечту и увидевший, как все распадается в одночасье? Здесь многие это знают… 
Год его жизни ушел на то, чтобы снова, шаг за шагом, научится понимать людей. Год ушел, чтобы осознать и глубину утраты, и невозможность возврата прошлого. Год прошел и человек понял, что он не может не строить, что он не может быть одиноким. Пусть здание будет другим, но оно будет воплощением его новой мечты, воплощением его стремления снова жить.
Человек, словно проснулся. Оглядевшись, вокруг себя он наклонился и взял в руки первый кирпич…
]]></description><pubDate><![CDATA[Thu, 24 Dec 2009 20:03:53 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7249000/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Коли ще дерева, а особливо ясен біля]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7038346/]]></link><description><![CDATA[Коли ще дерева, а особливо ясен біля мого дому, були великими – я був щасливий. Я любив сидіти під тим ясеном і був щасливій. Майбутнє здавалось нереально прекрасним, наповненим подіями і хорошими людьми. А ще я фантазував. Моя уява створювала нереальні фантастичні світи, населені, як то звичайно буває добрими і злими силами. І звичайно ж завжди перемагало добро. Коли б зараз я був здатний на таку фантазію, то, очевидно, міг би писати науково-фантастичні твори з колосальною швидкістю. Проте пройшли роки і я десь загубив здатність фантазувати, що само по собі є не добре. А от не давно я зрозумів, що я більше не мрію. У моєї мрії життя, здається, підрізало крила. І вона як поранений птах,  намагається злетіти і заспівати, та замість цього лише жалібно квилить і з тугою дивиться на небо. Довший час думав, що втрата цих якостей то вікове і не залежне від інших обставин. Та ось зустрів дівчину на сайті,зовсім юну, яка якось зажурено пожалілась, що все, що в неї є, то груди третього розміру,  і додала, що коли був перший вона була щасливіша…  Так дійсно дитинство десь втекло, а з ним і відчуття безхмарного і вічного щастя… А у вас?
Я тут подумав – у неї груди, а в мене чим міряти відчуття щастя?]]></description><pubDate><![CDATA[Wed, 25 Nov 2009 16:19:44 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-7038346/]]></guid></item><item><title><![CDATA[
  Мне не нужно женщины. Мне нужна]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-6965588/]]></link><description><![CDATA[
  Мне не нужно женщины. Мне нужна лишь тема, 
   Чтобы в сердце вспыхнувшем зазвучал напев. 
   Я могу из падали создавать поэмы, 
   я люблю из горничных делать королев.
Я это конечно знал. Мне об этом говорили другие люди, да и сам я до этого додуматься в состоянии. Но знать и понимать, осознавать – это разные вещи. Я  всегда  знал, что ты не самая…, что на свете есть масса девушек, рядом с которыми ты близко не стояла… Но, такой, для себя не встречал. Я тебя создал, и, подчас тебя уже не видел такой, какая ты есть на самом деле…  А вот теперь я провел несколько часов с человеком, который просто затмил тебя. Эту девушку я, скорее всего, никогда больше не встречу – такова жизнь со всеми её превратностями.  Но я хочу ей сказать спасибо за две вещи – за семь великолепных часов в парке и кафе и за открытые глаза…
Ну, и, конечно, отдельное спасибо Вертинскому – за чудные стихи…
  И души Вашей нищей убожество 
   Было так тяжело разгадать. 
   Вы уходите... Ваше ничтожество 
   Полукровка... Ошибка опять.
P.S. Конечно я от тебя не излечился, еще нет… но теперь мы, ведь, оба знаем – ты не она…
]]></description><pubDate><![CDATA[Tue, 17 Nov 2009 16:48:34 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-6965588/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Когда-нибудь, я узнаю все твои тайны,]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-6809442/]]></link><description><![CDATA[Когда-нибудь, я узнаю все твои тайны, узнаю, как ты прожила этот год без меня. Узнаю и прокляну тебя... или себя...]]></description><pubDate><![CDATA[Tue, 03 Nov 2009 17:54:25 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-6809442/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Читаю анкетку... 30-ти летний]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-6736414/]]></link><description><![CDATA[Читаю анкетку... 30-ти летний мальчуган так излагает цель своего пребывания на нашем дивном ресурсе:
«Мечтаю создать семью без секса с интеллектуальной женщиной, имеющей математический склад ума и желающей совместно заниматься глубоким изучением высшей математики»...
То ли я стар, то ли слишком молод, чтобы уразуметь такие высокие стремления...
И вообще, что он имеет в виду говоря о  quot;высшей математике quot;? В Камасутре вроде такого нет...]]></description><pubDate><![CDATA[Sat, 24 Oct 2009 11:07:19 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-6736414/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Первые капли алкоголя попадая в]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-6732892/]]></link><description><![CDATA[Первые капли алкоголя попадая в желудок а оттуда в кровь вызывают странные желания – сказать правду о жизни всем окружающим, но подальше запрятать эту самую правду от себя самого. Главное не вспомнить где ты, с кем ты – и главное – без кого ты…
Пьян я сегодня… и у встречных машин почему то четыре снопа света…
]]></description><pubDate><![CDATA[Fri, 23 Oct 2009 19:46:04 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-6732892/]]></guid></item><item><title><![CDATA[Devil trouble...
Ні, що не кажи, але]]></title><link><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-6606525/]]></link><description><![CDATA[Devil trouble...
Ні, що не кажи, але правди на цьому світі немає. Я не впевнений, що вона є і на тому світі (власне я не впевнений навіть в існуванні ще якось світу. Та то таке). Зараз, в цей конкретний історичний момент нас цікавить лише наш світ, як виявляється несправедливий. І що приємно дивує – він буває несправедливий навіть що до президентів.
Отак буває – працює людина і вдень і вночі. Вихідних немає. Відпустки немає. Та не для себе, а для нас, маленьких українців, глечики трипільські збирає та бджіл розводить. Шоб, значить, ми історію не забували і мед жерли. І не дарма працював. Ось він результат. Мрія життя здійснилась, можна сказати. В 2013 році в Києві відбудеться вікопомна подія – Міжнародний конгрес бджолярів.. Подивіться – є таки результат.
Результат то є, а користі головному трутню, вибачте бджоляру, тьфу ти – президенту – ніякої. Якже йому бідоласі на тому конгресі бути присутнім, в якій іпостасі? Вибори на носі, а їх не виграєш. Там ВОНА ЦЯЦЯ і ВІТЯ ПОЧУЙКОЖНОГО (чи ПОХУЙКОЖНОГО), ні знову не проб’єшся.
І що робити? Це ж скільки під цю подію можна було пам’ятників бджолам відкрити, ще один мистецький бджолиний Арсенал збудувати, оголосити рік бджоли в Україні. Мдаа... Облом.
А ще бджоли президентські, не доведи Господи, знахабніють. А як покусають? А як діоксином?
Ні, таки права Карпа – в житті бувають офігенніші обломи...




]]></description><pubDate><![CDATA[Tue, 06 Oct 2009 16:28:44 GMT
]]></pubDate><guid><![CDATA[http://loveplanet.ru/a-ljcmm/post-6606525/]]></guid></item></channel></rss>
